Є чорне золото і чорний хліб,
Є чорний лебідь і лебідка чорна.
Та найчорнішим серед них усіх
Є все-таки Чорнобиль.
Саме ці слова послужили епіграфом проведення сьогоднішнього міроприємства у Ракошинській ЗОШ І-ІІІ ступенів з нагоди відзначення 30 річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Під чітким керівництвом класних керівників 8 класів було проведено виховний захід «Гірчить Чорнобиль крізь роки». У ході виховного міроприємства учні здійснили екскурс усім присутнім у страшний 1986 рік. Вшанували хвилиною мовчання тих ліквідаторів, які загинули, захищаючи людство від ядерного смерчу.
Усі учні чітко усвідомлюють, що Чорною плямою стала на нашій блакитній Землі Чорнобильська катастрофа. Вже 30років пройшло з тих пір. 30 років смертельна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, ліси, поля. І 30 років цвітом скорботи і суму зацвітають Чорнобильські сади, і хворіє серце , тому що знає не на добро це, не на життя.
Люди, які протягом багатьох сотень років працювали на землі, вирощували жито і картоплю, розводили ВРХ, забули, що зобов’язані життям природі, і порушили її. Кажуть , що Наполеон і Гітлер пробували захопити ці землі, але зазнавали поразки. Незважаючи на голод, пошесті чуми і холодні зими , чорнобильці трималися своєї землі, боронили її. Але те , чого не вдалося зробити великим тиранам, з легкістю вдалось маленькій часточці на ім’я атом.
Так, ми живемо у атомній ері, з атомними реакторами на атомних електростанціях з ядерним паливом.
26 квітня 1986 року Чорний день в історії України. День, коли Чорнобиль став відомим усьому людству. Гірка, як полин слава.
Чорнобильське лихо…Радіація…радіонукліди… Скільки тривоги внесли ці слова у наше життя? З’явилися нові тривоги , і головна з них – майбутнє нашої планети. Біда причаїлася скрізь: грунті, воді, повітрі, їжі. Поля і луки, річки і озера , ставки і ліси тяжко уражені невидимою хворобою. Дичавіє землі, хоча ще квітнуть і родять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів, ніхто не йде до лісу за його цілющим дарами. Чорний круг невідомо скільки років залишиться незагоєною раною на лоні природи, закарбується у серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, влаштовані місця, могили своїх рідних.
Проходять роки після аварії на ЧАЕС. Минає 30-й. А біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних з скорботним часом ядерного апокаліпсиса. Будуються міста, села, піднімаються церкви. Але ще ніколи раніше людина не зводила собі історичного хреста, на якому сама ж і була розп΄ята. Таким хрестом для України став Чорнобиль. З’явившись під знаком біблійської зірки Полин, той «чорний чорнобиль» став якщо й не розплатою, то найсерйознішою пересторогою нашому варварству, технократичній сваволі, коли дозволяли собі знущатися з природи – нашої одвічної матері-заступниці. Ця зірка Полин наче була послана з майбутнього нам усім, як грізне попередження: опам’ятайтесь, задумайтесь, поки не пізно.
Чи мислимо реквієм грати на руїнах? Чи мислимо ювілей святкувати на поминках? Але доведеться зробити саме так. Бо ювіляр мертвий , він загинув. Він загинув 30 років тому, і ймення йому – Чорнобиль.
З чим привітати іменника? Які і скільки іменних свічок поставити, якщо спекли йому такий страшний іменний пиріг з такою смертельною начинкою від ядерних відходів, радіоактивного сміття, брухту могильників, пекельних процесів розладу та розпаду сплюндрованих та поруйнованих міст і сіл його терновий вінець з колючого дроту зони?- лунало риторичне запитання із уст учасників виховного заходу.
Прости нас, Господи великий,
Прости ще раз, в останній раз –
Позбав чорнобильського лиха
Народи всі і грішних нас. |
