О, писанко, ти символ України,
любові й миру вічна берегиня!

Під такою назвою сьогодні проходило свято-виставка великодніх писанок у Ракошинській ЗОШ І-ІІІ ступенів. З яким ентузіазмом, натхненням та приємними посмішками на обличчі викладали учні до виставки великодні писанки, зроблені власними руками. Передували цій виставці проведені майстер-класи з виготовлення писанок різними техніками вчителями трудового навчання та керівниками гуртків.
У ході виставки представляли активно свої доробки учні початкової та середньої ланки (5-7 класів), учасники гуртка «Умілі руки».
Мотивацією до організації даної виставки послужили слова Михайла Стельмаха: «Народ живе красою, уміє не лише створити, а й обезсмертити себе у прекрасному. Стільки стрілося в писанці! Казка, пісня, бувальщина, материнська колискова й росяна стежка дитинства, вінок першого кохання й дужість повноліття, мудрість старості і присмак вічності у присмерку вечірнього неба. З радістю — смуток, з усмішкою — надія. Добирайте, осмислюйте, повертайте скарби народові, котрий примножить їх знову і знову".
Мудрі люди кажуть: "У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки". Кожна писанка - це ніби маленький світ. Тут і небо із зорями, і вода з рибами, і дерево життя з оленями й птахами, і засіяне поле, і трибанні церкви - усе це вималюване у певному порядку для того, аби підтримати лад та рівновагу у нашому світі.
Історія писанок як символу весняного відродження природи сягає у далеве минуле і пов'язана з ритуалом весняного відродження на землі.Перетворювати звичайне куряче яйце на чарівну писанку за старих часів уміла кожна слов'янська жінка. Хранителька домашнього вогнища повинна була з року в рік «оновлювати світ». Для цієї святої справи їй, окрім яєць, потрібні були: непочата вода, непочатий вогонь, нові горщики, нова полотняна серветка, бджолиний віск, свічка, фарби, розламана надвоє кісточка-вилка, узята з півнячих грудок.
Непочатий вогонь добував господар сім'ї, непочату воду господиня брала опівночі з семи джерел. Фарби добували з пелюсток квітів, кори, коріння і листя дерев. Узор майстрині не вигадували, а списували з торішніх писанок - з року в рік, від бабусь-прабабусь. А до предметів, причетних до приготування писанок, ніхто, окрім самої господині, не смів навіть торкатися. Так писали писанки наші далекі предкині, наші прабабусі.
Ця традиція нараховує вже близько 8 тисяч років. Звичайно ж, з часом правила писання спростилися. Вода проста, кип'ячена, писанок - спеціально виготовлений у вигляді невеликої металевої воронки, а фарби беруться як «від Бога, так і від людей». Але традиція проминула всі труднощі і змогла вижити й донині.
Намагатимемось надалі зберігати та примножувати традиції наших предків.