Не сьогодні це сказано, час народжувати і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати каміння, час мовчати і час говорити. Так, час говорити, про мільйони українців, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяною сталінським тоталітаризмом у 1932 - 1933 роках. Так час говорити про тисячі українських сіл і хуторів, які щезли з лику землі після найбільшої трагедії XX століття. Літо 1933-го від Різдва Христового був в Україні Великий Голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав скільки невинного люду зійшло в могилу - старих, молодих, дітей і ще ненароджених у лонах матерів.
Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга…

$IMAGE52$